Добридень наш — гіркаво-запахущий,осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох.
Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові.
В руках —тупа сапа: цупкий будяк колючий!
Вузенька постать на п’яти рядкахтобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудокпарокотельні — й світ тобі розвидніє,як озоветься наш городній богсвоїм ласкавим і гірким “добриднем”.
Він із спецівки вийме хліба шмат —і рідний степ ріднішає стократ.
II.1966
