Вігілії XL

Із книги

Ні  світла,  ані  кроків  на  майдані.

Ніч  –  наглухо  –  у  володіння  власні.

Лише  душа,  як  верховіття  в  лісі,

Все  глибше  й  –  далі  –  від  тандит  щоденних.

Не  місяць  –  еліпс.  Крапле  белладонна.

Ще  мить,  –  і  шкірка  зовнішнього  лусне.

Позаду  –  проминальне  і  облесне.

Єдиний  дзвін,  що  бамка  щогодини.

Все  видовжилося  й  позатихало.

І  тільки  серед  обрисів  похилих,

На  лінії,  що  ділить  світле  й  темне,

Громаддя  слуху  –  сторожке  й  невтомне.

У  снах  маячить,  хоч  ніхто  не

Як  голос,  віддалі.  І  нескінченна  путь.