1 min read
Слушать(AI)Через роки
За О.
І знов, сяйнувши з вінець винних,
Ти пропекла мене
Дитинним зламом вуст
У водограї чорних кіс.
Я поринаю в темні
І знову п’ю з твоїх
Забуті сни про поцілунки,
Про білі віхоли ночей.
І ти смієшся переливне,
І грає чаша золота.
І стан твій в хутрах
Блакитний вітер огорта.
І як, вдихаючи ці трунки,
Себе не бачити в вінці,
Як не згадать твої
На критім зорями лиці?
Мозолевський Борис
Стихи Мозолевського Бориса. (4 февраля 1936 — 13 сентября 1993) — советский и украинский археолог и литератор, кандидат исторических наук. Автор
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Тим літом у Трахтемирові
На світанку приходила бабця Улита, Приносила спілих грушок полумисок, Казала: На, поїж за мого
Втеча
Втечу на Кальміус, на Кальчик, на Міус, У шахти, у могили, в урожаї Чи хто моливсь, як я тобі молюсь А ти мою молитву
Приморськ
На бригаді заврожаїлися сливи, Возсідали баклажани на возах Я приїхав у Приморськ такий щасливий, Привітався тепло, скинувши рюкзак
Із солдатського зошита
Сержант ще не бачив такого із див: Всі десять зарядів я вище всадив Мішені стояли, осяяні днем, Так ясно і прямо навпроти