Хвиля йде,вал гуде –білий, смілий, срібний, дрібний,нападена сухеє баговиння,на розсипане каміння,білим пломенем метнеться,стрепенеться,скине з себе все, що ясне,й
Хвиля смутна,каламутна,вже не ясна, вже не біла,відпливає посумніла,мов до гробу.
Із плачем до себе горнебаговиння тьмяне, чорне,мов жалобу.
І зітхає,і втихає,рине в море величезней
Чи вонайде до дна?
Може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно,колихать малі молюски,гаптувать прозорі луски,на коралі класти карби,вартувати морю скарби,і слугоюпід вагоютам вона довіку станей не повстане?
Чи полинемежи сестри, межи милі,вільні хвилі,розтечеться, розпливеться,знову сили набереться,потім зринеі гучна,і бучна,переможно валом сплеснеі
Євпаторія, ]
