Черв’як зневір’я гризе і душить.
Минули дні коли я вірив.
Може цей демон мене задушить,
Може мене розважать Сускегана
Гвадалквівір.
Ішов назустріч молодому життю.
Прощайте, прощайте щирості дні.
Коли захочу — востаннє
І звук моїх поез ущухне в далині.
Смуток.
Не розважить ніхто.
А день такий теплий,день так привітно всміхається.
Вона сьогодні у веснянім
І в вітринах їй фігура її подобається.
Згас світ і сонце плям не зоставило.
І я стою, і я зникаю, невідзначений.
Прощайте,прощай усе, що мене раділо й бавило
Ах, дуже слабий твій голос: — До побачення…21.
II. 1917.
Владивосток
