Бабине літо

Упали приморозки

На молоду

Берези в білому

Гудуть мелодію сумну.

В ці дні, задумливо-багряні,

Я свого серця не збагну.

Снується біле павутиння;

Тоненька нитка павука.

Струна настроєна

Така струнка та нетривка.

Чиясь рука

Щодня розмотує клубка.

Там, де пройшли серпи та коси,

Що обголили чорну грудь,

Тепер щоночі вічні

Сріблястим інеєм падуть,

А вдень вітри, голодні…

Журливі арії ведуть.

Де простягнулись чорні

Недавно зораних

І де зазеленіло

Озиме жито поміж хат,

Тремтять нитки моєї туги,

Сумні мелодії бринять.

Не тускле золото полови,

На сірі, вицвіли стіжки,

На ті садки, на ті

Аж до лінивої ріки

Нитки снуються павукові,

Щовкові, срібні ниточки.

На мокрі луки, на

Лягає осені срібло

І молоде татарське

Молочним цвітом

Його кохання і

Вже одлетіло,

Вже попрощалися лелеки,

Вже одкружились журавлі

І дні жаги, сухої

Вже не дошкулюють

Вона заслухана в далекі,

Якісь невиразні жалі.

Чекаю зимнього спокою,

Міцних морозів і снігів,

А хтось незримою

Торкає в серці скорбний

О скорбна осінь!

Із

І я до болю посумнів.

З

И

Ш

Ь”,

З

У

Е

Е”, 1920.