Я сумую за тобою уночi...
Вдень - не легше, спогад - наче океан.
I тебе благаю, мила, не мовчи,
є майбутнє, люба, вiрю без оман,
безпiдставної i хтивої брехнi,
марних викликiв i зайвих вподобань.
Ми згораємо в шаленому вогнi
i не в змозi оцiнити всiх надбань.
Плач, iстерика, апатiя i гнiв,
наодинцi - хвилi марень через край.
Я сумую у колисцi дивних снiв
i чекаю на натхнення водограй!
