з
Базарів Страшного
Від свята відсвіти
Ти справді ти, ти справді
Щоб ні ступити, ні
Жерун буття, обітниць путь,
У пута – низ і
Крізь помахи, слова,
Глухих падінь, лунких літань,
Вузлом із осетра і ножиць
І світ навпіл: молюска
Струмка легеню в попіл
Щоб поверхом рослинним
Спокутувать куляску
Сточили хмару хробаки,
Краплину видовжу в ріку!”
І до стеблистої
Жучок протору
Так м’яко, що ніхто й не
Погоди плавальний
Ліг відпочити на мохи).
Одбігши вух і личаків,
Зорю везуть на слимаку
Мчать спалахи на патиках.
Забувши циркулі і межі,
В патьоках тіста і
Базар на боці бабок множить,
Стіну піднявши за
Ти справді ти, чи так
В зелену лутку з
Являють хлястик пелюстки.
Забувши первородний
Що діялося на мостах!).
Грозою аґрусовий тинк
Задухи помсту й тісноти
Пласти природи пролистав,
Листами ляпаючи з
Ти справді ти, ти дійсно тут?”
Щоб просвітами
Не та хода, не та
Із пісні вирвано мотив,
Що коней колобком мете.
Не зупинити те, що коїться.
Натовп? І до води звикають.
Метиловими
Базар від себе
Нехай заказано законом,
І з-під замка нутро докину”,
Жмутами м’ясо рве зі
Ти дійсно ти, чи тільки
На купу розум, тіло, пам’ять,
Нехай на перехрестях палять,
Новою плоттю вдягне
Із попелу, і скрою
Воскресши на очах зі
Стіна – стіни зазнає спротиву!”
Й ніде нікому не в кутах,
Що виживши, живцем кона,
Прозорі зору
Стоїть пейзаж налитий в бутлі
Двигтять рослинні ранки збуту.
Набік молочну плівку будня
Й комахокрилий всесвіт дудлять.
На обрії в чохлах майбутнє.
Каркаси, полум’я хребти,
Що з хрустом з місяця ростуть,
Базар по каннах
Нехай в наперстку зорі сплять,
Нема напарника літать,
Самі папуші і осли!”
Буття із діжки – питуном,
Весь мерехтом – і потонув.
Озерні лепехи
На лапах спомин пронесли,
Надсипавши в росу паслін,
Й по той бік. Тільки вогкий
Кривою в кровоносну
По серце, по колодки
Сліпучістю білків і гроз,
Назавжди, так увесь нараз,
Від світлоносної
Безсилий глузд, золою розум,
В сліпі кути ковтком розносить,
Зустрів – і захлиснувся
Ти здійснення чи слуху
Огуддя гублячи і
Надмірну проявивши ревність,
Зворотного домчали
На паляницю – Суд Страшний
Летять на дудці хирляки.
Розтявши душу, дух
М’яку виделку вилива
Звиса з виделки голова:
Веде на царство половин,
Де гусінь губкою з
Здіймає міхи
В світи зернин і заковик,
Де кущ-хижак, глибин тварина:
Весь мацальця, іде по
І покришкою трощить ранок,
Завинувшися склом від реву,
Назавжди узаконив зриви,
Що в навіженість
Хоч як тебе я не зрікавсь,
Базаре, ти з усіх лукавств,
Із вироку, із кости й
Відкраяний (і крицю кривдять),
Із розчинів, як нетля пам’яті,
Навіки в застінки – злопам’ятний,
У піджмурки, у
Зелені плями на руках.
Рай цвіркуновий на жовтку,
На капустяному листку,
На похваті у холодку.
Збіговисько лопатекрилих,
Ластатих вій, обрубки вимірів,
Розплесканих пластами,
В таке завершення світів,
Щоб тільки присмерком
По той бік світла й сліпоти.
