Біля коксової печі

В коксовій пічці

В лютій, палкій

Спеки шаленої

Друзі!

В хвилину цю життя гойдає,

В грудях живець тремтить, плигає,

Мрії, як ті зоряниці,

В повітря стрілою.

Серце

І за

В травах крицевих

Лопату беру

І в пащу… вуглем!

Годую —

З веселим огнем.

І ніби той дощик, що в спеку на мить,

Вугілля у пічці хрумтить, ляпотить.

Парує… Парує… не вірте, що дим,

То чорний, родючий простягся килим,

Каміння — жарини

Агати, рубіни,

І небу подібна лежить бірюза,

Правіш діаманти,

Смарагди, сапфіри,

А там

Й ранкова роса…. . . . . . . . . . . . . . . . .

І ніби

Я весь в каміннях,

І ніби цілий

В коштовній зоряній

На

Горить, тремтить!.