Далечінь відлунює громами,
Та веселка вже цвіте над нами.
Ген лелеки, мов забули втому,
Бавляться на лузі молодому.
Я і сам забув свої печалі,
Задуми наснажую зухвалі.
Є в душі і пристрасть, і надія,
А людське життя – це рух і дія.
Де ти, мій натхненнику Ікаре?
Будем разом линути над хмари.
Кличе невпокорене жадання,
Мрія і душі празникування.
Знаю, що життя не в ореолі,
Будуть в серці радощі і болі.
Та й не скніти ж у глухій знемозі,
Ми – з дитинства в злетах, у дорозі.
Далечінь відлунює громами,
А душа, мов птаха, над лугами.
