Сонце і серце

Високе сонце!

Золотий

Ти вічно сієш у світи холодні.

Вони беруть тепло з твоїх долонь,

Як жебраки, обдерті та голодні.

Як жебраки, обдерті та голодні,

Беруть вони життя з твоїх долонь,

Хоча й нічим оддячитись не

Тобі за твій дармований вогонь.

Але в тобі, бездонне джерело,

Того тепла незгиблені безодні.

І скільки ти його вже

Поміж серця убогі та холодні.

Та скільки б ти його не роздало,

Не вилляло на всі світи й безодні,

А вічно в тебе огненне чоло,

Нутро твоє гаряче й до сьогодні!

Роздарував і я свою любов,

Аж серце стало вбоге і студене.

І довго жду, чи не поверне

Хоч крапельнка тепла того до мене.

З

И

И”,

И, 1926 р.