1 min read
Слушать(AI)На роду написано
Вже так судилось на віку,
Так, мабуть, зроду повелося:
Ми чашу випили гірку,
Не все омріяне збулося.
У злиднях, наче в реп’яхах,
Жили в надіях та в роботі.
Нам обіцяли світлий шлях,
А ми ж і досі у болоті.
Скорботи й радощі земні
Усе змогли ми
Щоб не втопитись у брехні,
Нам треба правду боронити.
Сингаївський Микола
Стихи Сингаївського Миколы. Сингаевский Николай Фёдорович (укр. Сингаївський Микола Федорович; 12 ноября 1936 — 22 февраля 2013) — украинский по
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Пам’ять 46-го
Пам’ятаю голодсорок шостого: Жолудевий, кам’янистий хліб, Немічного бачити – дорослого, І дитинство зголоднілих літ
Шепочуть мамині вуста
Дітей заждалась тиха мати, На жаль, немає і листа…– Нема часу, щоб написати, Шепочуть мамині вуста Не раз вона їх виглядала,
Замість пророцтва
На білих снігах і на синіх Я буду лежать, мов підстрелений птах Що прагнув літати, бо крила ж були, Та хижі злочинці літать не дали
Ріка Геракліта
Наче звістка від осені, Впав листок на плече, А река Гераклітавсе тече і тече Та не ступиш ти вдругев ту осінь свою,