Пам’ятаю голодсорок шостого:
Жолудевий, кам’янистий хліб,
Немічного бачити – дорослого,
І дитинство зголоднілих літ.
Все злилось – у хлібне і насущне:
Цвіт кори, макуха, лобода,
Жолудина і зернина злущені,
І джерельна – рятівна вода.
Звідти ми –з воєнного і босого.
Все ж росли, мов придорож-трава.
Незнищенна пам’ять сорок
Болем тим і нині ще жива.
