Шепочуть мамині вуста

Дітей заждалась тиха мати,

На жаль, немає і листа…– Нема часу, щоб написати,

Шепочуть мамині вуста.

Не раз вона їх виглядала,

Дозріли вже не раз жита…– Це, мабуть, знов зажура давня,

Шепочуть мамині вуста.

Згадає ненька – і всміхнеться,

Що десь онука вироста…– Пошли їй, доле, ніжне серце,

Шепочуть мамині вуста.

Вона б сама до них летіла,

Та відлетіли вже літа…– Пошли їм, доле, мужні крила,

Шепочуть мамині вуста.

Весна вітає землю отчу,

Вертають птахи до гнізда…– Чомусь недобачають очі,

Шепочуть мамині вуста.