Небес високе будуванняна вінці обрію оперте —висока кришталева банялункою тишею всещертна.
У безголосому світанніспливало сонце так повільно,ніби зіходило востаннєнад сонним світом чорно-білим.
Востаннє цвів метелик білона бадилинці кропиви,волосся сонячно горіло,як німб, довкола голови.
Усе опуклювалось.
Зріло,проймалось світлом золотим,все більш споріднювались з тіломза ніч відчужені світи.
І ти, позбувшись незалежжя,звільнившись тишею від слів,мов бадилина, — тихо стежив,як угорі метелик цвів.***
