Спорідненість

Небес високе будуванняна вінці обрію оперте —висока кришталева банялункою тишею всещертна.

У безголосому світанніспливало сонце так повільно,ніби зіходило востаннєнад сонним світом чорно-білим.

Востаннє цвів метелик білона бадилинці кропиви,волосся сонячно горіло,як німб, довкола голови.

Усе опуклювалось.

Зріло,проймалось світлом золотим,все більш споріднювались з тіломза ніч відчужені світи.

І ти, позбувшись незалежжя,звільнившись тишею від слів,мов бадилина, — тихо стежив,як угорі метелик цвів.***