Вже дихають вирієм крила лелечі,і тінь прохолоди все довше лежитьу тебе в ногах.
І згинаються плечі,так наче поважчала неба блакить.
В сусідськім дворі відбуяло весілля:спориш весь затоптано, вибитий тік,і жовтий листочок, немов на похмілля,кружляє, танцює востаннє за вік.
О часе біжучий, на хвилю спіткнися,незримий годинник у серці
На що сподіватись деревам чи листю?
Що коло почнеться нове із весни?
Та півнячий глас полум’яно-окличнийнемов запевняє: все буде як слід.
Щомиті вода прибуває криничнаі міниться в барвах золочений світ.
З-за хмари лляної прорізався промінь,ріденьку траву аж до дна просвітив,і тінь твоя в землю вросла, наче корінь,та час хилитнув: ну хутчій відпусти!..***
