Зупинка

Вже дихають вирієм крила лелечі,і тінь прохолоди все довше лежитьу тебе в ногах.

І згинаються плечі,так наче поважчала неба блакить.

В сусідськім дворі відбуяло весілля:спориш весь затоптано, вибитий тік,і жовтий листочок, немов на похмілля,кружляє, танцює востаннє за вік.

О часе біжучий, на хвилю спіткнися,незримий годинник у серці

На що сподіватись деревам чи листю?

Що коло почнеться нове із весни?

Та півнячий глас полум’яно-окличнийнемов запевняє: все буде як слід.

Щомиті вода прибуває криничнаі міниться в барвах золочений світ.

З-за хмари лляної прорізався промінь,ріденьку траву аж до дна просвітив,і тінь твоя в землю вросла, наче корінь,та час хилитнув: ну хутчій відпусти!..***