1 min read
Слушать(AI)“Світліє корою прожилля беріз”
Світліє корою прожилля беріз,їм сила незрима напружує віття:цей смуток звідкіль, що до кістя приріс?
Невже починаю старіти?
Скупішають рухи, і важчає крок,і світло вбираю обличчям всезрячим.
Як ніздрі лоскоче квітневий димок!
І як безсоромно я
Чому проминає усе? — не збагну,хоч мудрий і все розумію;і радісно б треба стрічати весну,—забув? розучився? не вмію?
Бо листя трухляве, і повсть трав’януне взяти до рук, від землі не відняти;і бачу на відстані матір сумну,що скалкою чистить лопату.
Незрячим обличчям вбираючи шлях,вона наслухає скорботу.
Під нігтями в неї чорніє земля,земля запеклась на
Крізь прорізи білі у чорній стіні,що простором зветься та лісом,ще видно похилу самотність мені,а далі — шовкову завісу…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Роздвоєння стебла
Мов соком рослина, я повен тобою,іменням твоїм запечатано губи,та зайва сльоза переломить надвоє,бо надмір тебе — неминуча Ні дням, ні словам я твоїм неспівмірен,зоставсь навіть усміх за межами тіла,так ніби із рук твоїх випав допіру:бо слідо...
До зірки
До неба я очі підвів,зірчину-мачину набачив;промінчик, як волос, дзвенів,і звук лоскотався гарячий Вечірня печаль ув очахмінилась, мов небо, рожево І простір розлого звучавнад снігом, над полем сталевим — Земличенько, земленько, зем...
До життя
Прихилля серця, мови любота, —з твоєї ласки шовк — ніжніше дихать,я маю все, і навіть гіркота,щоб смак не втратить, підмішалась стиха Є в мене все: вода, в солянці сіль,і хліб в спідушці на листку латаття,і день, що йде поволі звідусіль,аби й...
7 “Ой як повільно осідає сажа”
1 Малиновий лікер і сутінь І є лише «тепер» на всю світобудову Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
