І є народ

На сизих пагорбах рясне село горіє,

І сірі вітряки докрилюють свій вік.

В брунатних берегах ріка багряна мріє,

І гай засмучений стоїть, як чоловік.

Ні лету літака, ні шурхотіння гуми,

Тут тільки я, тут я і неба тло,

І дума про народ, моя стодумна

Навшпиньки заглядає у чоло.

Як міниться усе! і дурень той, хто

Незмінно заміня вчорашнім днем без змін.

Народ в путі.

Та він тавра не

Із тих, хто за народявлявсебе

І, відрізаючи живі шматки з народу,

Пророкував народові майбуть.

Та брів народ.

Де бродом, де без броду,

Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть.

Бо він народ.

Бо він глагол життя.

Він зміна змін.

Йому нема заміни.

Бо він один крізь весни і крізь

Веде свій слід з не бути у буття.

А ми?

Хто ми?  Себе ми знаєм зроду.

Чимало віддалось нас жаху в рот.

Лиш ті не віддалися, хто

Віддав себе і ствердив свій народ.

Ми знову є.

Ми — пізні.

Найпізніші.

Що наросли з худеньких

В саду порубанім.  Я знаю, не для

Вулкани

З-під наших юних брів.

Є Віра.

Є Свобода.

Кров і шмаття.

Естрада, сало, космос, кавуни.

І є народ, в якого є прокляття,

Страшніші од водневої війни.1962