Впізнавання вогню

Шумить вода на

Чиєсь обличчя при багатті,мов маска мідяна, блищить,і лиже пломінь язикатийсуху вільшину — та

Я з відстані тихенько грівся,долоні в той бік простягав.

Вогонь на ноги раптом звівсяі хилитнувся, мов впізнав.

Це він лизав і стріху, й сволок,лелеці крила обпалив.

Це він у віск впечатав бджоли,хлюпнувши в жмені ківш

Це він — вогонь… наче панчохи,здер шкуру з ніг… і засміявсь…сипнувши золотим горохом,він сміхом вибухав не

Його впізнав я непомильно,та й я знайомим був йому:він бризнув іскрами чорнильноі зник миттєво у

А той, хто ніч долав, раптовопростер долоні у мій

Згорає тлінне, не основа.

І сутінню мене обпік.***