Ідилія
Тонка, як волосінь, співка осіння барваі обриси плавкі розкрилених пташин;і літо залиша на виногронах карби,проміння запада до самих серцевин.
І рукавчаста тінь стоїть на перехресті —хто відцуравсь її при перших холодах?
Чому, чому мені ліг, наче знак на честі,до тебе дальній шлях?
До бубки потовчу весь виноград в давилі,а стомлена стопа вшанує тихий ґрунт,і струни продзвенять, що чують міць і силу,коли їх п’ять шулік ярливих люто рвуть.
Плиткий найперший хміль і радість полохлива,і нетля тче крилом шовки на каганці,і вибіга сльоза, засвічена, щаслива,щоб висвітлити вкрай весь подив на лиці.
Спалахнута, мов гнів, в своїх прозорих смутках,ти будеш боронить дзвінкий струмок вина,та не помітиш ти, що він на твоїх пучкахнавився самохіть, як зірвана струна.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
“Про зяючі дні непрожиті”
Про зяючі дні непрожиті,про дні дуплуватіна спогад лишилисякім’яхи вати Проціджуєш подих крізь неї,згортаєш, мов іграшки, дати:чужі ювілеї,свої марнотратні утрати,безглузді І тішишся думкою —все надолужити зможеш Ще рік… нехай два,і...
“На снігу торішнє листя”
На снігу торішнє листя,насінина на снігу,сніг присів, немов прокиснув,стежку втоптану прогнув Пойнялась водою крига —жовта тріщина навкіс,почалась така відлига,що не стримать власних сліз Розпочався розпад, тління,руйнування білих веж,пе...
Вогонь
1 Вогонь лизав солодкі корінціі важко дихав на телячу шкіру І золотив розпечені кінці,в дим обертав єгипетський папірус Волав, обпікши груди,
Посеред степу
Самітно, сирітно під вигином Хто ми з тобою Пасерби долі Ти ж бо щасливіший, камінь-нескреба, —вічно сидиш на життєвім престолі