Хати мої, хати, низенькі, бідні й
В тонкім мереживі зазеленілих віт!
Тут ще чорніш кількастолітні
Підкреслює карпатський краєвид.
Корчма й нотар.
А хліба — ні кавалка,
І світить ребрами замурзана марга.
Під мовчанку села балака тільки балка
То Турія — по ріні — наріка.
Сини ростуть — неплодні самосії,
Доньки, як цвіт — на наймички роздай,
Бо над ім’ям — гнила мара
Росії”,
Щоб ти не був землі своїй ґазда.с.
Порошково, 1927 рік
