Закарпаття

Хати мої, хати, низенькі, бідні й

В тонкім мереживі зазеленілих віт!

Тут ще чорніш кількастолітні

Підкреслює карпатський краєвид.

Корчма й нотар.

А хліба — ні кавалка,

І світить ребрами замурзана марга.

Під мовчанку села балака тільки балка

То Турія — по ріні — наріка.

Сини ростуть — неплодні самосії,

Доньки, як цвіт — на наймички роздай,

Бо над ім’ям — гнила мара

Росії”,

Щоб ти не був землі своїй ґазда.с.

Порошково, 1927 рік