Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.
Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде
П’ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за
З горя виїжджає.
І говорить своїй
Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець
Я вже не вернуся».
Сів на бричку та й поїхав,
Півроку
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.
Зажурилась, світ немилий,
І жити не
Не побачу, — каже, —
Свого пана в очі».
Аж приходить якось Мошко,
Паню
Чи ви, пані, нездорова?»
Дідичку питає.
Та і каже своє
Не журіться, пані,
Та лиш мені, — каже,
Коня, що на стані,
А я вже вам пана
Та йому
Їде Мошко за
І в пейси не дує.
Найшов пана,
А що?» — пан
А що ж, пане?
Дав бог
Мошко відвічає.
Дає дідич сто
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.
Приїжджає,
Де моя
Бере її,
Аж воно —
Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав — сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем
Стійте, пане, їдно
Мошко промовляє
Ви дивитесь, що
Ще того не має,
Але я дам пейси втяти
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не
Розсміявся пан із
Що, — каже, — діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати…»