Розділ IIБагряне сонце.
Дужка золотавастоїть над чорним каптуром гори.
На п’ять воріт зачинена Полтаваховає очі в тихі явори.
Спадає вечір сторожко, помалу,ворушить зорі в темряві криниць.
Сторожа ходить по міському валу,і сови сплять в западинах
Вартуй!
Вартуй!” – з Курилівської
Вартуй!
Вартуй!” – від Київських воріт.
Уже стоять вози під яворами.
Полтавський полк готовий у похід.
Годуйте коней.
Неблизька дорога.
Благословіть в дорогу, матері.
А що там буде, смерть чи перемога,
Полтавський полк виходить на зорі!
Тай бій гримить.
Там гине наша воля.
Там треба рук, і зброї, і плечей.
І що там варт чиясь окрема доля,той тихий зойк у безмірі ночей?..
Вогненна зірка в небі пролітала,сичі кричали, вісники біди.
На сто думок замислена Полтававербові гриви хилить до води.
Був правий суд.
І вирок оголошено.
Усе як слід.
За що себе
Мовчить Полтава, наче приголомшена.
Перехотілось людям говорить.
А власне, що ж, такі часи криваві.
Що варт життя?
Ну, стратять ще когось.
Промчався вершник по німій Полтаві –у серці міста громом віддалось.
Простугоніло смутком вечоровим,хитнуло тиші синій оксамит.
І тільки вершник за полтавським ровомдесь даленіє цокотом
Самотній вершник зникне за туманом.
Сторожа вслід подивиться йому.
Той вершник зветься Іскрою Іваном.
Йому сьогодні тяжче ніж кому.
Уже він там, уже за далиною,вітрами тугу спалює з лиця.
Що ж, горе горем, а війна війною.
Послав полковник гетьману
Вартуй!
Вартуй!” – з Курилівської
Вартуй!
Вартуй!” – від Київських воріт.
Уже стоять вози під яворами.
Полтавський полк готовий у похід.
Годуйте коней!
Шлях їм далеченький.
Пильнуйте славу полкових знамен.
Полтаво!
Засвіт встануть козаченьки.
Ти припадеш їм знову до стремен.
Так само засвіт встануть з полуночі.
А ти за них,
Полтаво, помолись.
Лиш не заплаче свої карі очіта Марусенька, як було колись…***
