Виправдання

Даруй вологу, що тремтить на віях,

Я нею спрагле серце орошу.

То ти свята для мене, то повія,

І ціле пекло я в собі ношу.

Обурення і радість, і тривога.

І сни, що палять душу

Моя любов, можливо, не від Бога,

Як світ отой, де я тепер живу.

Люблю нерівно, як горить багаття,

На котре падає нічна роса.

Злились в одно молитви і прокляття,

Болото й небеса.

Ми щедро випили з гіркої чаші,

І нам ще вистачить того

Та не шкодуй, бо навіть сварки наші

То прояви життя.

Хай будуть опіки.

І ревнощі, і сльози.

Нам від чужих зітхань — ні вигод,ні пожив.

А хто й на старості собі шукає пози

Той тільки грав,

Не жив.