І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя!
Сам бог поставивсупроти тебе силу невблаганнусліпої долі.
Оточив тебенародами, що, мов леви в пустині,рикали, прагнучи твоєї крові,послав на тебе тьму таку, що в нійбрати братів не пізнавали рідних,і в тьмі з’явився хтось непоборимий,якийсь дух часу, що волав
Смерть Україні»!– Та знялась
Богданова правиця, і народирозбіглися, немов шакали ниці,брати братів пізнали і з’єднались.
І дух сказав:
Ти переміг,
Богдане!
Тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землівід краю і до краю.
Свято згодиміж ним і духом гучно відбулосяв золотоверхім місті.
Але раптомдух зрадив.
Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі розлилось червоне море,і розділилося по половині,і знов злилось докупи й затопило –кого?
Ой леле!
Новий фараонпройшов живий через червоне море,але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,бий в бубни і лети в танок з нестяму,кінь і їздець в червонім морі згинув,тобі зостався спадок на покраси,бо зносиш ти України клейноди,святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту,немов потоп.
Заграло та й ущухлочервоне море, висохло, й осталасьбезрадісна пустиня після нього,і став по ній блукать новий Ізраїль,по тій своїй землі обітованій,немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з’являвся дух величний,що вогняним стовпом палав у тьмі,а вдень ішов, мов туча грізно-біла,вони не вірили своїм очам,і врозтіч розбігались манівцями,і попадали ворогам в полон.
Чи довго ще, о господи, чи довгоми будемо блукати і шукатирідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти духа,що він зламав свій заповіт великий,той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,розбий, розсій нас геть по цілім світі,тоді, либонь, журба по ріднім краюнавчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому синуна срібне марево удалиніі скаже:
Он земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,бо прийдеться загинуть у вигнаннічужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,і дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? як маємо шукатисвому народу землю? хто розбив намскрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавілон?.
Зелений Гай
