Я ще в зимі, а ти вже в
Мов переважуєм на світіодне одного.
Чи то сніги, а чи суцвіттявкрили дорогу?
Вода наполовину з льодомвуста тобі до крику зводить,але ти
В моєму кухлику на сподікрижина
Дощі твої летять, як стріли,та моїх вишгородів білихїм не
А мої білі заметілів краї твої повзуть,
Життя цікаве і високе,мов головою вниз завис.
І нам на гойдалці допокизлітати в небо — падать вниз?
Кров то ударить, то відхлине,то в жар укине, то в мороз;життя — суцільна хитанина:хтось переважує
Літа ж свої не переважиш.
Вони потягнуть нас обохдонизу, люба… Що ти кажеш?— Що злетимо, як «ой», як «ох»…***
