Вихре, радісний вітре!
Товаришу вільних верхів!
Рвійно грає в
Твій розколиханий спів,
Б’є в блакитні пюпітри,
Дзвонить у цитри дротів.
То ж ти в навальному
Звалив стародавній лад.
Хто запрохав тебе в
До наших трухлявих хат?
Хто в щиросердому
Випив до тебе “віват”?
В убогих серцях,
Тебе сподівались
І ось – ти сієш по
Нової надії зерно,
Бродиш у жилах веселих,
Мов молоде вино.
Ні, ти не млявий легіт,
Ніжний, мов панський шовк!
В жовтневу бурхливу
Голосиш довго, як
Твій переможний
Ще й досі в нас не замовк.
Не всі розсіяно
Розгонь їх, вихре, розгонь!
Наслухай зойки та скарги,
Роздмухай ясний вогонь
На чорної ночі примари,
Дарунки панських долонь!
Затоплюй хвилями груди,
Захоплюй постопою дух!
Хай прокидаєтсья
Нестримний, надземний рух!
Хай вільно дихають люди,
Забудуть панський обух!
Замай, мій вітре, над
Огнями червоних плахт,
Зламай міцними
Плетиво дужих грат!
Зітхають за вільними
Лицарі фабрик, шахт.
Ще не одна
Стогне волом у ярмі:
Коли надійде зміна?
Чи швидко той час борні?
Приходь, золота, надійна
Воле!
Царівно землі!
Вихоре, вільний вітре!
Хмари розгонь, розвій!
Тільки твоя рука
З людини порох старий.
О вітре!
Видери,
З серця сум віковий!1923.
З
И
Ш
Ь”,
Й
Р
