Спалахи

Стоять, немов після посвятства,дерева, світлі, мовчазні,і щедро роздають багатствасухій осінній стороні.

Я і собі підставив жмені —хай капле золото й

Але летять скарби повз мене,—рука ж, пожадливо-нужденна,вхопила декілька жарин;і, відсахнувшись, біль струсила,і, мов згадала давні дні,труснула дерево щосили —вогні посипались рясні.

І губи, спалені в гарячці,прошелестіли:— Часе

Хоч по пропаленій позначцімої урази

Та не страшна вогню пороша:цілуючи вогонь, збагнеш,що все чистішою виносишщоразу душу із пожеж.

Бо в чистім полум’ї згораєвсе, що прибилося за рік.

І ти до тесаного раюдоступишся й жбурнеш в засікоплавок срібний, олов’янийчи жужелицю із

Але чому нестерпні рани,де цілував тебе вогонь?***