На спадку вечора

Не віддзеркалює водауже ні хмар, ні птахів.

І сонце, випавши з гнізда,вниз покотилось з даху.

Перехилились голоси—аж мур небесний тріснув,та з тріщин краплями росипросочувалась

І позліталися давноу вулик звуки й бджоли.

А з кухви молоде виновже цебенить додолу.

В кубельці світла груші сплять,хоч тонко скло дзенькоче,і кругла місячна печатьскріпила аркуш ночі.

А з-під острішка виноградна стіл схололий блима.

І брата віддзеркалив братширокими очима.

Відсутня відстань — в дзеркалахбезмежна перспектива,

І неньки тінь покрай столазасвічена щасливо.***