Великий тато” дуба дав,
Хоч був і несмертельний.
Та тільки ж він
Всій братії безчельній,
Як “дєло честі”,як
Секрет “благоустройства”,
Як “дєло слави” і, того,
Ну, “доблєсті й геройства”,
Як першу справу на роду:
В п і й м а т ь !
В п і й м а т ь т а к и Б і д у !
О, будьте “бдітєльні” в цей час,
У цю епоху грізну,
Вловіть Біду, прошу я вас,
Для щастя комунізму,
І, чи живого, чи в труні,
Ви приведіть його мені.
І до землі пригніть
Хоч перед мавзолеєм!
Для серця бідного
Це буде, брат, єлеєм!
Тоді ж —аж геть до
Пошліть ви шкуру із Біди!
А кості — аж на Воркуту!
Щоб мав Антон пригадку ту,
Що я йому був Богом дан.
А душу —геть на Магадан!
На “будь
В с і г д а г о т о в !”
Гукнули так міністри.
І полилась мазута
З нової вже каністри.
Щоби Антон віддавсь живий,
Проголосили“к у р с н о в и й”.
Щоби вловить Біду таки,
З’ягнятились більшовики,
Геть здитиніли на виду,
Аби вловить таки Біду.
І ллються дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у
З “братерською” рукою.
О, милий… Да!
О, любий… Да!!
О, ти хороший наш Біда!
Біда… Бєдняжечка… Да, да!
О, да!..
Нуда!..
О, да!!
Наш бєдний, бєдний
Скарєй,скарєй до нас, браток!
Чарують дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у
З “братерською” рукою.
І на увесь свій новий
Створили комітет,
Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет.
А з ними став в союз
І “сват”, і “наглядач”;
І ще й знайшлась якась
Дворушницька
В цілому вийшов “той” букет
Преславний комітет!
Нехай живе ж “стукач” і “сват”,сексоті кат,і лавреат,і генерал,
І з ним
Замотеличена блоха!
В цілому, знач, нехай
Ударна ця бриґада,
Що стільки літ Біду жене
Й не може дати ради!
Течуть медів струмки.
Коли б не тая
І скачуть, скачуть
З Москвиаж до Антона.
Їх запихати хоче “сват”.
Який же ж ти й хороший, брат!
В Єжова, бач, оцей
Стеріг мого ваґону.
При німцях вішав він
За пляшку самогону.
Альянтам він — про “тайни”
Доноси плів до
Сі.
А тут він,
Господи прости,
Про любов плести.
Але “любов” та не нова,
Їй літ десятків понад два,
Вона списалась на
І на карку,на всім житті,
Були бо “тато” не
І посміхається
Пі:
Яка ж ідея “золота”!
Яка ж механіка проста:
IVАнтон Біда напився
І ледве, ледве зіпа,
Та й взагалі Біді
Далеко до Едіпа,
То може ж він не вбереже
Й підніме “лапки вгору” вже.
Бо ж той Біда жнапився
В кацетах і руїнах!
Скропив слізьми і потом
По всіхчужихкраїнах!
Побитий геть —від
І аж по самі вуха!
І всі він скрінінґи пройшов!
Страхіття всі прослухав!
Збирав “бички”,збирав і
Помежи смітниками,
І від тяжкої праці пух,
Хоч й не під канчуками.
Хлиснув Антон біди, хлиснув,
Як листв жахливій бурі!
І не списати мук
І на воловій шкурі.
Вже й світ померк Біді тому.
І ледве дишеться
І ворог бачить теє все,
Чигає пильноі пасе:
Ану ж зломається Біда!
І в е р н е т ь с я
Вот будєт да!!!”VІ шле листи якийсь
Вернись,
Антон!
Вернися,
Такий бальзам на біль
Вернися,
А
А “брат”… Ну, що кому!
Хоч він і ледве зіпа,
Хоч він недужі хоч
Далеко до Едіпа,
Але премудрості
Йому вписались на хребті.
Тож поки пам’ять в ньому є
В нім воля не вгасає,
Він бачить вороття
В далекім ріднім краї,
Але не так,
О, ні, не так,
Як сплянував отой мастак!
Бо не дарма ж, куди не
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарбі як молитву,
І ніс любови бризки
Пекучі і солоні,
І мови звук,і на
Тепло Її
Крізь світ увесь,крізь люті
О, не даремне, брате!
Ні!
І каже він тому
Авже ж
Хоч не списати мук
І на воловій шкурі,
Я хочу ще не тих боїв!
І не такої бурі!
Не за ягнят… Не тих
Зазнав Біда
То ви боролись за ягнят —з душею
Не за ягнят,за більший біль:
За волю всього роду!
За Правду!
За людські
Всього мого народу!
За щастя душених в петлі!
З а ц і у с і у т р а т и
Щоб був же
С и
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і
Ось за оці жалі
Я хочуще не тих боїв.
Ви всі гукаєте Біду?
Прийду!
Прийду!
Авжеж прийду!
Та тільки як прийду, “брати”,
То
Прийдеться утекти.
Бо як судилося
Вертати всі утрати,
То розбіжаться геть
Московськілавреати.
Якщо призначив Правді
Прийти ганьбі на зміну,
То доведеться вам
Бідів с ю У к р а ї н у.
І не поможе
Ні
Ш, ні диба,ні наган.
На ваші співи всі —сія,така, вамвідповідьмоя.
VIЯ знаю,там, де ворог жне,
В далекім ріднім краї
Ніхто Антона не клене,
Ніхто Біду не лає.
Я вірю,прийдуть ті часи,
Коли на
Оце читатимуть
Про муки наші нині.
Я знаю,прийдуть ті часи,
Настане така ера,
Коли на Україні
Здивуються із зера,
Що ним колись був цей
Отам де
М,де
Я знаю,прийде та пора,
Коли на
Розкаже Матінка стара,
Як казку,це дитині.
Я вірю,ті часи прийдуть,
Як щезне брязк
І возвеличать всі
За всі його страждання.
Я знаю:прийде день такий,
Коли вся тля
Геть розлетиться на друзки,
Отці” і “скоморохи”.
Я вірю в те,я знаю те,
Розплати славний день гряде!
Д е н ь с п р а в е д л и в о г о с у д а !
І… щоб не милував
Бо добре серце має він):
Судитиме суддя один:
Отой
Біди великий рід,
Той страдник,грізний наш нарід.
За всіх братів
За всіх,за всіхдітей своїх.
Піднімуться “раби
За Правду в “своїй хаті”,
Щоб був той
С и
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і
IIПрийде пора,прийде пора,
Товаришу і брате!
Ой, і прийде ж така пора,
Що будемо мидо
Всіхрепатріювати:
І з Колими,й з Караганди,
І з Воркути,і з Чекунди,з-за гір,проваль,із-за морів,із тюремі концтаборів,із заполярної
З у с і х у с ю д п р и л і з е м м и.
М и п р и й д е м о з у с і х с в і т і
І з в с і х р о з п у т ь Р о с і ї ,
Н а в т і х у й щ а с т я М а т е р і в !
Д л я в о р о г і в ж е
В т і й п о р
Д л я н и х з а с я є Б о г о в г о р
І М Е Чб і л я С о ф і ї.
IIОсь в ті часи вогненних
Великої
Ми ще побачимося, вір,
Побачимось, мій брате!
До того ж часу і не
На таку “родіну” Біди.
Бувай!
Надійся!
А поки
Товаришам мій стиск руки!
Для всіх, хто дома й хто в путі,
На Колимі й на Воркуті,
П р и в і т !
П р и в і т !
Привіт!
Привіт!!
Привіт!!!
Н е х а йв Дніпрі тече вода!
А Н Т О Н Б І Д А,
Г е р о й Т р у д а.1955,
Квітень — Жовтень.
Західня Німеччина.
