“Звіром вити горілку пити”

Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем,і добі підставляти спите вірнопідданого лице.

І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рідріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ.

І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!

Нею б до печінок пропахнути, в ґрунт вгрузаючи по коліна.

А щоб звикнути — остудити, закропити у крик, у кров,заперіщить вишневим віттям віком викрадену любов.

І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами,раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах!

IV.1964