Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем,і добі підставляти спите вірнопідданого лице.
І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рідріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ.
І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!
Нею б до печінок пропахнути, в ґрунт вгрузаючи по коліна.
А щоб звикнути — остудити, закропити у крик, у кров,заперіщить вишневим віттям віком викрадену любов.
І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами,раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах!
IV.1964
