Сутіч
Ти —жрець… у чунях… при
Стоять боввани
І дивляться у небо тупо;об’їждчик скаче на
З дороги геть! — волає в
Чиєсь обличчя, шлях якийсь,когось шукають, хтось зникає…і камінь, наче хліб, розкис,і хтось тебе за горло стис,ти б’єш крильми — не
В пробудженні рятунок твій —розплющив очі: де ти? хто ти?
Горять фіранки золоті,в повітрі —розчин
Немає крил, зате синціна шиї в тебе ледь помітні,і ти стискаєш у руцілисток вербовий тоголітній,і згадуєш усі слова,поволі страх виходить з
Верба… суха… вода… трава…і жалива… Душа
Переінакшується світу дійстві вічних перетворень:верба вмирає, тане лід,і крізь торішній лист прозорийпобачив, як повзе на схід гадюкоювербовий корінь.
Знов забуваються слова, і страх місця їх
Ось тут жила колись вдова — від хати й сліду вже
Лиш волохата жалива землі шкоринку
І об’явилась відкриттям у небі перелітна птиця,підтвердивши, що на життя не покладеш ніде границі:триває повсякчас злиття того, що дійсне,з тим, що сниться.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Чати
Виходить за межі неба, ніби виходить із себехуга Білі колони крушить і запорошує зір Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь,аби спуститись донизу, розлінувавши сніг, мов папір В білому торохтінні голоси їхні тонуть,наче вогн...
Братові Дмитрові якого я знаю з розповідей
Брате, холодом бузковим змальовано шибки,і щебечуть загадково красномовні ластівки Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир,засвітивши блямкуватий під бантиною «пухир» І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей —тільки попіл відго...
7 Перед судом
1 По дорозі до Петропавловської Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...
Криничка
Поваби земні щоденно тішать око:безмежна зеленість трави, що не чує снігів,дерев палахтіння, на листях настояний спокійі ківш гайвороння, що мулом на лузі осів Розгорнеш траву, розкриється чорна криничка,як отвір в минуле, куди навіть лист за...