Я сирота з Вільшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене… боюся.
Боюсь згадать, моя
Узяли з собою.
Не розпитуй, бабусенько,
Що було зо мною.
Я молилась, я плакала,
Серце розривалось,
Сльози сохли, душа
Ох, якби я знала,
Що побачу його ще раз,
Що побачу
Вдвоє, втроє б
За єдине слово!
Вибачай, моя голубко!
Може, я грішила,
Може, бог за те й карає,
Що я
Полюбила стан
І карії очі,
Полюбила, як уміла,
Як серденько хоче.
Не за себе, не за
Молилась в
Ні,бабусю, а за його,
За милого, долю.
Карай, боже! твою
Я витерпіть мушу.
Страшно сказать: я
Занапастить душу.
Якби не він, може б… може,
І занапастила.
Тяжко було!
Я
О боже мій милий!
Він сирота,— хто без
Його привітає?
Хто про долю, про недолю,
Як я, розпитає?
Хто обійме, як я, його?
Хто душу покаже?
Хто сироті
Добре слово
Я так думала, бабусю,
І серце
Я сирота: без матері,
Без батька осталась,
І він один на всім світі,
Один мене любить;
А почує, що я вбилась,
То й себе погубить”.
Так я думала, молилась,
Ждала, виглядала.
Нема його, не
Одна я
Та й заплакала.
Черниця,
Стоя коло неї,
Бабусенько!
Скажи мені, де
В Лебедині, моя пташко,
Не вставай: ти
В Лебедині! чи давно
Ба ні,
Позавчора?..
Стривай,
Пожар над
Жид, будинок,
Зовуть
Галайдою
Себе
Той, що
Де він, де він?
Тепер же я
Через тиждень
Прийти за
Через тиждень! через тиждень!
Раю мій, покою!
Бабусенько,
Лихая година!
Той Галайда — мій Ярема!..
По всій
Його знають.
Я бачила,
Як села горіли;
Я бачила —
Трусилися, мліли,
Як хто скаже про Галайду.
Знають вони, знають,
Хто такий, і відкіля він,
І кого шукає!..
Мене шукав, мене найшов.
Орел сизокрилий!
Прилітай же, мій соколе,
Мій голубе сизий!
Ох, як весело на світі,
Як весело стало!
Через тиждень, бабусенько..
Ще три дні осталось.
Ох, як
Загрібай, мамо, жар, жар,
Буде тобі дочки жаль,
Ох, як весело на світі!
А тобі, бабусю,
Чи
Я тобою,
Пташко,
А чом же ти не
Я вже
Задзвонили до вечерні;
Оксана осталась,
А черниця, помолившись,
В храм пошкандибала.
Через тиждень в
У церкві співали:
Ісаія, ли й куй!
Ярему вінчали;
А ввечері мій
От хлопець звичайний!),
Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з
Весілля
В Уманщині, на пожарах.
Вона
Виглядає, чи не
З боярами в гості
Перевезти із
В хату на помості.
Не журися,
Та богу молися.
А мені тепер на
Треба подивитись.
