У венах кров застигла наче в дроті мідьі мармуровим світлом лиця оповитізавмерлі навіки по різні боки митісебе знайшовши врешт у всесвіті
Не міст брукований а невагома митькраї миттєвості єднає і у світінемає сил її утримать а графіттіслідів і досі неословлених
То ми закам’янівши брилами корундузійшлись думками біля урвища секундищоб дослідити мозку широчінь на
В лабораторіях майстернях та молельняхз’єднались вічності гармонія пекельнаі часу нашого божественний бедлам.
