1 min read
Слушать(AI)Втома
Не криюся: життя мене стомило,
Бо знає втому навіть мідний дзвін,
Що також скаржиться: якби не било
Безмежно довго не старівся б він.
Якби мене ізмалечку й
Життя не катувало, не товкло
Мені, можливо, в тихій
На старості б ще й затишно було.
На пасіці поміж валками сіна,
Щасливий від червневого тепла,
На сонці вигріваючи коліна,
Я б споглядав, як трудиться бджола.
І мир в душі, і злагода, і тиша.
Вітрець — і той голубить сивину.
Колись вечірня зірка заколише
І я навік під вишнею
А те, котре мене живим робило,
Скресає, мов забуте відкриття:
Якби у дзвоні не гойдалось било
Вже не було б ні дзвону, ні життя.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Надія
Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна Проводить серце повз надії
Гадюка
Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові
Трохи про надчуттєве
Людські чуття — дозорці півзаснулі, Пташки з чавунним пір’ям на крилі Відомо: люди в біополі Кулі
“Безсмертя нації — у слові”
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків Лише нікчемні й Зрікаються старих батьків