Плач Ярославни

Мури якісь, хтось ридає на мурах,

А перед мурами

Де б це, скажи мені, вірний мій джуро,

Ми опинилися, де б?

Мрія далека про соняшний виплив

Пасмуга світла бліда.

Хто це отрути смертельної випив,

Хто це так рано рида?

Чуєш?

Зозулею хоче злетіти,

Хоче у далеч

Чув те квиління жіноче, що вітер,

З мурів здійнявшись,

Я б, — каже, — в зелень його перенесла,

В зелень з кривавих калюж!

Дайте мені ви для синяви весла!

О, не даєте… Чому

Чуєш?

Ридає до вітра, до

Впала на камінь,

О, який сумний, заплаканий сон це!

О, яка гірка це мить!

Прага, 1923