Досвід
Нерв пам’яті, оголений літами,вже занімів, і біль давно ущух;і пагорб часу, мов замет, розтанув,розмив сліди щоденних
Що ти вчинив за дні своєї плотідля ствердження покладених
І німував, і віддававсь скорботі,ятрив байдужим пустослів’ям рот?
Чи вдосконалив серце у стражданні,зусилля множив, може, на думки?
Чи так і жив, збігали дні недбайні,вивітрюючи ніжність із руки?
Чи ж вирок долі свою чинність збуде,якщо комусь ти звіришся в словах,що ти зробив, щоб склали дяку люди,щоб твоє ймення стигло на губах?
Ні, ще не пізно долю обігнати,для добрих вчинків кожен має час,людині кожній не минути чатів:чи бути злу — залежить те від нас.
Ще можеш комусь кров свою вділитиі вихопить дитину з-під коліс,ще можеш, можеш так життя прожити,що вділиш комусь радість замість сліз.
Тож до людей іди хутчій відкрито,їх клопоти на власні оберни,бо задля інших тільки й варто жити,якщо життя черпати з глибини.***
Павло Мовчан
Other author posts
Борозна
Полив’яно-струмно шляхи розлилися,по обрію щедро хтось поле засклив,а в ньому лиш жайвір дрібненький відбивсята хмари, що з воску за ніч натекли Спливала за полиском скирта соломи,мов нагад доречний про вічні труди;побачений світ ніби став не...
Надійні крила
Легкий, святковий, випадковий,він падав, йшов, переливавсь,і відбирав мені він мову,прозорячи густющий час Біля колодязя лункоговін стишував свій крок легкий,вдивлявся поглядом предовгиму свій відбиток хилиткий — Так ось чому мене носило...
Вирок
Зживаю душу всю до порошинки,зживаю власну душу, як Кров вистудив…життя своє Що тобі, Боже, в судний день скажу
Осереддя
Ні мислю пройняти, ні словом отямитьбайдужості дня, що крізь тебе тече Весь світ у тобі зав’язався шляхами,і ти — його центр Його вісь і плече Це ти — перспектива його безкінечна,усі покладання, надії в тобі