Сіре небо сірої
За шибками нашими стоїть.
Десь летять космічні кораблі
До яких причалів і століть?
Космонавт на Землю погляда,
Материк далекий впізнає.
Земле, хто твій поступ
І майбутнє визначить твоє?
Ні дахів, ні вулиць, ні
Не помітно на тобі здаля.
Як бабусин вовняний клубок,
По орбіті котиться земля.
І вібрує нитка у руці,
Котру Сонце стомлено
Де ви, люди, мавпи, горобці?
Що там — літо зараз чи зима?
Хмари чи в’язання
Пропливає над тремтінням віт?..
Як же дивно бачити
Отаким маленьким, рідний світ!
Ти — мов рукавичка, що
Між зернят на зорянім току.
Як же просто ми повинні жить,
Щирість в серці берегти яку!..
Раптом душу смуток обпече,
На обличчя ляже сіра тінь:
Унизу під хмарами
Є кордонів хижа павутинь.
Світе, світе!
Де в тобі кордон?..
То навіщо ж люди
Тих дротів і сотні
Загатили в атомні стволи?..
Тут, крім влади Сонця і зірок,
Ані меж. ні повелінь нема.
Там за слово чи за вільний
Куля в спину, табір чи тюрма.
Загрібають золото скупі,
Сниться кров убивцям і катам.
Тужаться диктатори
Власну велич виказать світам.
Їм, убогим, навіть невтямки,
Що не знає Космос жодних пут.
Дихають безмежністю
Де ти, справжній
Там чи тут?..
