Хоч привід для надій
Довірливо, розчулено, відкритоцвіте чебрець і розриває зір.
Листок в губах, затиснутий, мов бритва,застерігає: літові не
Мов паузи у погляді — берези —розколюють суцільнолитий ліс,і в товщ зелену промінь гостролезийзастряв осколком, битим скельцем
Спадає шелестом згори зелена повінь,і осіда на могилках
Безглузде все, уся світобудова,в якій стає нищителем творець.
І не питаю про доцільність чину,лише дивуюсь з надміру створінь,які миттєво й непомітно гинуть,готові, як завжди, до воскресінь.
Збирає зір довкола тільки смуток;бо йде прощання з світом кожну мить,і неугавний світлий подзвін чути —зелене листя бронзово дзвенить.
У схованках для сумнівів знаходжутебе, мов шкаралупку у гнізді,і шепочу: — Зостав для мене,
Боже!
Хоч знак якийсь, хоч привід для надій…***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Не розплющуй очей
Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я,густішає зеленню втишений луг,з розгорнутих крил обсипається пір’я, —його перейма запорошений слух Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий,та погляд стелився — очей не піднять,аби розпізнати ту строєну силу...
Сини
Зривається голос на О небо Бездонність твоя вже очей не гнітить,і аркуш паперу кружляє, як лебідь,і рідиться зором недвижна блакить Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно
Вогонь “Дивлюся на вогонь як полум’я струмує”
Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує,на вигинах своїх він настрій мій формує:сюди-туди хить-хить,назад — вперед, угору,горить душа, горить,і полум’я — Хвилястий, як вода,приплив — відплив у тілі,і лущиться слюдау горлі обвуглілім:— О люба, л...
Передчуття весни
Проходить оподаль суцільність вербова,і снігу яскравість на чорній І котяться яблука вниз по щоці —їх круглість червона горить в кулаці Синиць на воринні Нема їм числа —перечина кожна пірцем