Правнукові

Правнуче мій!

Ти один з

Тих, за яких ми в боях помирали.

Вийди до мене з майбутніх віків

Вийди, піднявши космічне забрало.

Все ми спалили заради мети

Все, що лишилось від світу старого.

Бога відкинули — богом став ти.

В тебе ми вірили гордо і строго.

Вірили так, що спікались вуста.

Гуснула кров під рубцями старими.

Вірили так, як в Ісуса

Ті, що вмирали в далекому Римі.

Хто ж ти такий?

Чи не марна

Наша рвучка, самовіддана спроба?

Над крутизною твойого

Встала Свобода чи Каїна злоба?

Завжди чи ні слугувала в

Сонячна істина нашому оку?

Чи не заклали у віру

Ми непоправну помилку жорстоку?..

Серце говорить мені: вибирай

Правда чи знову лукавства тенета.

Кажуть, по той бік століття не рай,

Кажуть, загине старенька планета.

Хай це наївно, та світить

Непереможна дідівська наука:

Як це загине, коли

Прийде на неї онук чи онука?..

В травах і квітах, в гудінні

Є наша кров — наше зоряне мито.

Правнуче!

Знай, що ми чесно жили,

Та чи зуміли безчестя зломити?..