Літери

Я пам’ятник собі поставив нетривалий — Не з міді гордої, не з мармурових брил,

Скупі слова мої, що на папері стали,

Укриє завтра пил.

М.

Припав шаром попелу аркуш паперу у мене,я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено,і порснули літери, всякли слова

Печаль очищає, і зміцнюють душу

Я знав — що з далекого часу мені це послання,нетлінні слова долетіли на хвилі палання,березову кору, насичену змістом, палили,щоб літери з часом далеким мене сполучили.

Рубцьований простір кривавивсь незримо для зору,і сік поступав крізь розписану

Слова джерелують, вологий папір жолобиться,ростуть, наближаючись, в очі запурхують

Яскравіє час і звук проступає в краплинах:об’єднує нас відлунність і пам’ять

Повітря ковток у горлі застряв, як жарина:не дмухай, не дихай, бо тліє папір зсередини.

Розпечені літери наскрізь папір проїдають,пожаливши руки, у безвість розлюченим роємвони відлітають.

В повітрі по обрису літер пропалини зяютьледь зримі,і змістом єднальним лунають слова

Печаль причащає до сущого вічно на

Бо час витікає — наповнює об’єми літер.

Крізь прорізи в кризі, крізь ледве помітні проломивсесвітню безмежність угледіти прагне свідомість,та очі сльозяться, і хвилями горбиться попіл,і аркуш пливе, як ковчег при потопі…***