Неначе йду, а ти за мною вслід
Бігом, бігом, спіткнулася, упала!..
А я й не втямлю, чи палає глід,
Чи ватри на узліссях на
Скажи, це ти чи це лише мана?
По вирвах гнізда в’ють потворні круки.
Мене ж і смерть і несмерть обмина,
А ти біжиш, зламавши білі
У хитрих душу вижерла чума.
Душі нема! — кричать.
Нема?! — не треба.
Душі нема?! — а хто ж вона сама
З очищами, мов прірви, проти неба?
Вже ліс горить від спалахів суниць.
Жаринами під ноги ті суниці!
Біжи, біжи!
Не крикну — зупинись,
Бо там тебе, як відьму, спалять ниці.
Нема повернень!
І межі — нема!
Є тільки тьмяний вогник серед ночі.
Грозою розпанахана
Колюччям набивається ув очі.
Кудись пливуть бандури вздовж ріки.
Куди ж бо ви — з єдиною струною?..
І біла тінь коханої
На жовте листя падає за мною.
