Душа обважніла, як жорна,
В полоні страшного і злого.
Земля благодатна і
До решти знеснлила ноги.
І от її знов
Хода круторої пари.
І серцю, як перше, є
Стрічати вечірню отару.
Лише ковалі невсипучі,
Куючи від сходу до
Металь небувалий, сліпучий,
Ворожать майбутні походи.
