в перекладі Марти
Анна
В сороковом году1.
Тоді, як ховають
Когда погребают
Тоді, як ховають епоху,
Надгробний псалом не звучить.
Кропива з
Нехай же її прикрасить.
Погребники лиш, мов на лихо,
Лінуються.
Діло не жде!
І тихо, так,
Господи, тихо,
Що чути, як час іде.
А згодом вона випливає,
Мов труп на весняній воді,
Та матері син не пізнає,
Відвернеться внук тоді.
Схиляються голови низько,
Мов маятник, місяць зрина.
На мертвих бульварах
Така от тепер тишина.***2.
Лондонцам
Двадцать четвертую драму
Двадцять четверту ось драму
Пише часу байдужа рука.
Всі ми учасники грізного
Гамлета радше читали б, чи
Там, де пливе олив’яна ріка;
Радше сьогодні голубку
З піснею смутку вели б до могил,
Радше слідили б крізь вікна Макбета,
Мліли б із тим, хто за гроші убив
Тільки не цю, не цю двадцять четверту
Цю прочитати не маємо сил!***
