Звивається сузір’їв огудинняперетинаючи Чумацький Шляхі пуп’янок з рипучого каміннягойдаючись на зоряних вітрахздіймається кудись Протуберанцікружляють як вогненні упиріта надсилає він вночі і вранцібиття сердець ледь чутні позивніі в неродючій тиші заплетаєстеблом орбіти відстані крутібо він з насіння достеменно знаєщо у природі мертвого немаєщо всесвіт виникнув лише тодіколи його щось всесвітом назвалорадіохвилі зливши в голосита й щоб живе в живому не блукалоз’єднало в мову простори й
Політ планет — людини достиганняі ця найважливіша з таємницьховається десь у нашаруванніміжгалактичних чорних блискавицьбо знає що за нею у гонитвізірвати схоче невблаганна нічтой пуп’янок що квіткою розквітнеіз приймочкамипіднятихоблич.
