Вирок

Зживаю душу всю до порошинки,зживаю власну душу, як

Кров вистудив…життя своє

Що тобі,

Боже, в судний день скажу?

Що словоблудив, потакав слухняно,підспівував і в чарку підливавмерзотнику, з яким братався п’яно,що вигиналася душа моя крива?..

Хіба лише собі тоді я шкодив,як вимовляв закляття:

Коли ховав правдиве все насподі,і чув брехню, і бачив кривду скрізь?

І світ потворив словом та мовчанням:паплюжив землю, криниці

Твій,

Боже, суд відбувся, та питанняя утопив в багнюці марних слів.

Твій суд відбувсь.

Та вирок чинність втратив:усі живі… І ви брешіть, брешіть…супроти серця на сорочці м’ятійлиш пляма позосталась від душі.***