Намір

В  краплину  ліг,  як  в  мандрівну  труну,

Що  —  відсвіти,  —  світ  видовжень,  —  азалій,

І  —  двері  —  в  позолоті  на  камзолі,

Куди  —  ще  предки  —  золоте  руно,

Що  в  повню  на  поверхню  вирина,

Засвічуючи  —  в  лунках  тиші  —  зела,

Їх  повсякденна  галасливість  з’їла,

Лиш  сховок  —  існування  корінець,

Що  залишився  після  халазії,

Де  дійсність  паркани  перелізає,

Меч  у  руці,  —  ведуть  перед  хоробрі,

Природа  всім  звитяжцям  поміж  ребра

У  скруті  —  додатковий  двигунець,

Що  немощі,  —  бісищів,  —  виганя.